21 лютого - день рідної мови

 Міжнаро́дний день рі́дної мо́ви, також Міжнародний день материнської мови (англ. International Mother Language Day) — день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на XXX сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі.

Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної належності людини. Окрім того, організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.

Щорічне відзначення цього дня використовується для скерування уваги на меншини з менш аніж 10 тисяч осіб, які активно розмовляють рідною мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Багато мов, котрими розмовляють менше як 100 осіб, не задокументовані.

1952 року тогочасна влада Пакистану проголосила урду єдиною державною мовою, рідною вона була лише для 3 % населення. Це було негативно сприйнято, особливо на сході, де майже винятково розмовляли бенґальською мовою. 21 лютого 1952 року, під час демонстрації протесту в Дацці, поліція та військові вбили кількох студентів-демонстрантів. Після проголошення незалежності Східного Пакистану (Банґладеш) 1971 року, цей день відзначають в країні як день мучеників. За пропозицією Бангладеш ЮНЕСКО проголосило 21 лютого 2000 першим міжнародним днем рідної мови.

Пям'ятник жертвам боротьби за статус бенґальської мови, встановлений на території університету в Дацці.

Про українську мову

 

 Вірші про рідну мову

Галина Римар    ПРИСВЯТА РІДНІЙ МОВІ         І поки живе мова — житиме й народ                           яко національність                          Іван Іванович Огієнко                         (Митрополит Іларіон) Мовонько рідна, мово єдина! Ти неповторна, як Україна! З тобою будем жити-творити. Просто не можна тебе не любити. Просто не можна тебе не любити. Змалечку чую мовоньку неньки і пригортаюсь щиро серденьком. Голос моєї землі святої житиме вічно, як голос крові. Житиме вічно, як голос крові. Ти соловейком в світі смієшся й ридьма ридаєш, та не здаєшся. Ми вбережемо в кожнім серденьку мовоньку рідну, мовоньку неньки. Ми вбережемо в кожнім серденьку  мовоньку рідну, мовоньку неньки. (з циклу поезій "Українській дитині")                       * * *           Любов Сердунич         МОВО ПРЕВЕЛИЧНА! Йшли тебе понищити зусібічні зайди, Ти – не штучно створена, тож і не загинеш. Ти ще вся – не сказана, ти – диво несказанне, Мово українська, Мати-Берегине! У душі злеліяна, серцем облюбована, Запульсуєш говором, а була ж й столична!.. Та була й розстріляна і не раз шматована, Мово українська, страднице велика! Ти здіймись орлицею та понад руїнами, В золото-блакить вдягнись на віки, як звично. З кожним рід-родиною хай тобі вкраїниться, Наша предковічна ти мово превелична!                           * * *     Володимир Забаштанський  ЯК НЕМА БЕЗ ЗІРОК НЕБОЗВОДУ       Як нема без зірок небозводу,         Як блакиті без сонця нема,         Так і мови нема без народу,       І народу без мови нема.                          * * *               Тетяна Строкач   МАЛО ВСЕ ПРО МОВУ ЗНАТИ           Мила, осяйна, барвиста,         І сонячна, й росяниста,         Ніжна, лагідна, ласкава,         Неповторна і цікава,         І прадавня, і правдива,         Рідна, щира, жартівлива,         Веселкова, світанкова,         І джерельна, й барвінкова,         І виразна, й промениста,         Розмаїта, урочиста,         Солов'їна і співуча,         Калинова й дуже влучна,         Чиста, мудра, щебетлива,         І дотепна, й гомінлива,         І м'яка, і пишна, й красна,         Незнищенна і прекрасна,         Милозвучна і щемлива,         Іскрометна і грайлива!         Мало все про мову знати!         Нею треба розмовляти!

 

* * *    Галина Мирослава         МОВО МОЯ Я настільки тебе люблю, Що без тебе в світах задихаюсь,  Кожен порух твій серцем ловлю,  Душу повнячи з краю до краю. І пече мене й все болить, Коли струєна чужотою, Я шукаю й не бачу віч,  Переповнених вплеск тобою. Я безмежно тебе люблю, То за що мені та покута  Серед сотень облич навстріч  Не вловити твій дух, не почути?! Ти - повітря і корінь. Вплав  Я зірвусь звідусіль, щоб манно  Уклонитись святим місцям  Духу твого.                  Люблю. Осанна.

 

 

Юлія Дмитренко-Деспоташвілі        МОВА ВІЛЬНОГО НАРОДУ У кожній літері — код мудрості віків! Не просто "гарна", "мелодійна", а й могутня! Ти — найкоштовніше зі спадку  прабатьків, Осяяне тобою і минуле, і майбутнє. Моя ти рідна мова, світанкова, Тебе не втратили — це  перемоги знак! І повертаються назад до твого слова Щоб бути вільними, то най же буде так! 9.11.2022

 

 

Малюнок Наталі Курій-Максимів.

 

Наталя Карпенко          РІДНЕ СЛОВО В моїм серці живе колискова, Перша стежечка, перший мій крок.  Українською – з першого слова, Українською – перший урок. В ріднім слові прадідова сила І гаряча прабабина кров.     В нім душа моя, в нім мої крила, Моя віра і світла любов.               * * *       Володмир Даник ПОЧИНАЙМОСЯ З РІДНОЇ МОВИ Ніби сонце, що сходить над кручі, Ніби сяйво стрімкої води, Наша мова – це диво квітуче, Без якого серцям не цвісти! Кожне слово – вогнем калиновим, Кожне слово тривожно – як дзвін, Починаймося з рідної мови – З її щирих і мудрих глибин! Ніби подих легкий заметілі, Що з розквітлої вишні зліта. Як Дніпрові вируючі хвилі – Мова ця і співуча, й проста! Скільки в долі і тиші, і бурі! І тривожна, як марево, путь. Грона слів – ніби струни бандури! – Що нам – цвітом душі... – оживуть. Кожне слово – вогнем калиновим, Кожне слово тривожно – як дзвін, Починаймося з рідної мови – З її щирих і мудрих глибин!                      * * *      Володимир Даник             ВИСОТА Що тільки серце не мучить – Холодно й важко, мов лід… Мовонько щира, квітуча – Долі усміхнений цвіт! Піснею квітни завзято, Сяйвом схвильованих нот! Бо нам усім оживати В слові тривожнім – народ... Те, що в душі заясніло, Стрімко, мов хвиля, зліта.  Мовонько, ти ж наша сила, Ти наших дум висота!                  * * *    Володимир Даник    І ВОГОНЬ, І КРАСА  А мовонька-мова — схвильованим виром... Слова — невгамовні сонця! У мовоньці-мові є музика щира, Що нею квітують серця. І пісня, бува, на стривоженій ноті, Що з хмар гомінких вирина. А мовонька-мова — це не мілководдя! Це справді ж... стрімка глибина. І сумно бува, але пісня прилине! Всього вистача у житті. Бо в пісні слова — сонцесяйні зернини... Усміхнені і золоті! І радісна днина — ще прийде... ще буде! Хоч хмари важкі і гроза. А мовонька-мова — це легко відчути... — І біль, і вогонь, і краса!                * * * Анатолій Камінчук РІДНЕ СЛОВО Барвінково, волошково  В небі світиться зоря.  Починаймо рідне слово  Зі сторінки «Кобзаря». Рідне слово любить ненька  І співає: «Люлі-лю». Так любив його Шевченко,  Так і я його люблю.