Мама — найголовніша людина в житті кожного. Наші матері дарують нам життя, а потім стають першим зразком для наслідування. Найтепліші спогади дитинства неможливі без мам — вони завжди рятують нас від хвороб та оберігають від неприємностей. До мами ми звертаємось тоді, коли потребуємо справді мудрої й доброї поради, в щирості якої не доводиться сумніватися. Зрештою, в найтяжчі часи, коли здається, що весь світ став ворожим, тільки материнська любов залишається безумовною й незмінною. Для вшанування всіх мам в світі існує добре й зворушливе свято — Міжнародний день матері, який відзначають щорічно в другу неділю травня. Це свято співпадає з Днем матері в Україні.
Відколи ти пам’ятаєш себе — мама твій перший наставник. Ще малим ти летів до неї зі сльозами, коли тебе хтось у дворі ображав, їй відкривав болі своєї душі, бо в материнському серці завжди знайдуться слова втіхи, найкраща порада.
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,
Лопотіли крилати і рожевим пір’ям,
Лоскотали марево золотим сузір’ям.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
У хмельні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Лебеді материнства. Живий голос Василя Симоненка
Мамо, вечір догоря,
Вигляда тебе роса,
Тільки ж ти, немов зоря,
Даленієш в небеса,
Даленієш, як за віями сльоза.
Ти від лютої зими
Затуляла нас крильми,
Прихилялася
Теплим леготом.
Задивлялася білим лебедем,
Дивом-казкою
За віконечком, –
Сива ластівко,
Сиве сонечко.
Сад вишневий на порі,
Повернулись журавлі.
А мені, як до зорі,
Долітати на крилі
Все до тебе, як до вічної зорі.
Там, де ти колись ішла,
Тиха стежка зацвіла
Вечоровою матіолою,
Житом-долею світанковою.
Дивом-казкою,
Юним соняхом, –
Сива ластівко,
Сиве сонечко…
Павличко Дмитро : МАМИНЕ СЛОВО
Я в світі прийшов із маминого слова,
Пробився, наче із яйця, пташа.
Та наді мною шкаралуща нова –
І в ній тепер живе моя душа.
То – космосу яйце. Я бачу в ньому
Вогненні тріщини, коли заграє грім,
Та не дійду ніколи до пролому,
Що міг би стати виходом моїм.
Вертаюся до рідного порога,
Будую над собою укриття…
Від матері до матері дорога –
Це просто називається – життя!
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Бабій Степан :: “Мамині руки шорсткі…”
Мамині руки шорсткі,
Як листя картопляні,
Мамине в зморшках лице,
мов листок картопляний…
Радість у нас –
зацвітає у мами душа,
наче лан картопляний,
Нас як нема –
в мами пустка,
неначе на вибранім лані.
Марія Познанська: “Своїй мамі”
Спи, моя мамо, спи, моя мила,
Постіль тобі я сама застелила:
Знаю, прийшла ти з роботи в утомі,
Хочу, щоб тихо було в нашім домі,
Навіть Мурку не дозволю мурчати,
Хай він іде собі з хати.
Спи, моя мамо!
Нехай тобі сниться
В нашому полі висока пшениця.
А за пшеницею, там у долині,
Льон розцвітає, мов оченьки сині,
Полем веселим ідеш ти у ланку…
Спи, моя мамо, до ранку!
Ти будеш спати, а я за годину
Кінчу тобі вишивати хустину:
Вишию вишеньки спілі,
Схожі на ті, що на гіллі,
А поміж вишеньок — сливи…
Спи, моя мамо, щасливо.
Заполоч в мене шовкова, барвиста,
Вишию ще на хустиночці листя
Рути зеленої, м’яти,
Що в квітнику біля хати.
Зробиться в мене хустинка
Гарна, немовби картинка!
Завтра, як прийде світання до хати,
Будем, матусю, тебе ми вітати:
Вдвох привітаємо з татом
З Восьмого березня святом!
Дам я тобі в ту хвилину
Вишиту шовком хустину.
Олекса Ющенко: “Серце Матері”
Я не забуду і на мить
Про ніжність сонячного серця.
В дитини пальчик заболить,
А в серці матері озветься.
І доброта, і теплота
Поєднані у серці тому.
Пролинули грімкі літа,
А пам’ять поверта додому,
Де твій дитячий милий світ,
Де вчила слову рідна мати,
Де на сторожі ваших літ
Було найважче їй стояти.
Степан Пушик: “Пісня про матір”
Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту,
Душа, мов калина, росте і цвіте без тепла.
Нічого не треба, нічого не хочу від світу,
Лишень аби мати на білому світі була.
З-за гір віє вітер, в степах повмирали морози,
Шумлять осокори, весняно зітхають гаї,
А мати старенька стоїть на високім порозі,
Та й думає мати, як маються діти її.
А діти світами, а діти у веснах та в зимах,
Приїдуть і скажуть: “Нам двері, матусю, втворіть”.
І доти всі діти живуть по світах молодими,
Допоки чекають, допоки живі матері.
Земля молодіє від рясту, від сонця, від цвіту,
Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.
Нічого не треба, нічого не хочу від світу,
Лишень аби мати на білому світі була.
День матері - родинне свято
Немає коментарів:
Дописати коментар