24 травня - День слов'янської писемності і культури

 

«Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.»

Панас Мирний

24 травня – День слов’янської писемності й культури

24 травня, у день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила й Мефодія, українці разом з усіма іншими слов’янськими народами відзначають День слов’янської писемності й культури. Це свято символізує цивілізаційне торжество слов’янства, його національну самобутність, об’єднує суспільство та долучає кожного з нас до безцінної культурної спадщини. Слов’янська писемність, основи якої заклали Кирило й Мефодій,  була створена в IX столітті, близько 862року.  Брати-просвітителі зі своїми учнями та послідовниками уклали одну з найдосконаліших та найзагадковіших абеток, що отримала назву «кирилиця». Таїна змістового боку імен її літер (аз, буки, віді, глаголь та ін.),  сакральний і моральний  смисл найдавнішого слов’янського алфавіту ще й досі остаточно не розгадані. На основі кирилиці склалися абетки багатьох народів – українців, білорусів, росіян, болгар, македонців, сербів, чорногорців, а також деяких народів Азії. На сьогодні більше 250 мільйонів людей в Євразії послуговуються кирилицею як національним алфавітом. З 1 січня 2007 року, після приєднання Болгарії до Європейського Союзу, кирилиця стала третім офіційним алфавітом ЄС, після латини і грецького письма.

Святі Кирило та Мефодій займалися і просвітництвом: перекладали слов’янською мовою богослужебні книги, самі писали оригінальні твори, проповідували православ’я, виступаючи проти німецького католицького духовенства, відкривали при церквах школи, готували учнів. Своєю діяльністю брати заклали підвалини оригінальної слов’янської писемності й літератури, сприяли розвитку освіти та культури слов’янських народів.

Мова – то є душа кожної нації, її найцінніший скарб, що проникає всюди й дає можливість людині пізнати світ.

Такою ж чудовою, за словами  китайського і французького прозаїка  Гао Сінцзяня,  є й писемність, яка дозволяє спілкуватися з людьми іншої культури та іншого часу, засвоювати збережений досвід народу та вічні духовні цінності, передаючи їх з покоління в покоління.

Неповторність та незборимість українства теж утверджувалася завдяки саме писемності й рідній мові, спираючись на спільну духовну скарбницю всього слов’янського світу. Писемність і культура – це поняття взаємопов’язані та невід’ємні. Вони є не лише необхідністю для людини, а й показником народності, важливою частиною ідентичності українців, ознакою нашого національного визнання.